Оголошені переможці Шевченківської премії

Урочисту  церемонію перенесли через пандемію коронавірусу на… травень

Минулорічне вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка відбулося у день народження Тараса Григоровича, 9 березня, і, як потім з’ясувалося, за кілька днів до початку карантину (він був введений вже 12 березня). Ці та наступні карантинні обмеження щодо проведення масових заходів суттєво скоригували культурне життя українців. Саме з цих причин цьогорічну церемонію вручення премії Офіс Президента вирішив перенести на 20-ті числа травня у Канів.

Дата обумовлена постановою Ради Міністрів УРСР № 646 від 20 травня 1961 року – тоді було засновано Республіканську премію імені Шевченка. Таким чином, у травні виповнюється 60 років з моменту заснування премії, пише Політик посилаючись на День.

У цих умовах Шевченківський комітет вирішив все ж таки оголосити переможців 9 березня на прес-конференції в Українському кризовому центрі. Її грошова частина цього року складатиме 240 тисяч гривень.

ЛАВРЕАТИ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ 2021року:

ЛІТЕРАТУРА – Оксана Луцишина. Роман «Іван і Феба»\

ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА – Станіслав Асєєв. Книга есеїв «В ізоляції»

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО – Музичне агентство «УХО» (Олександра Андрусик, Євген Шимальський та Катерина Сула). Цикл «Архітектура голосу»

ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО – Борис Михайлов. Відеопроекція та фотоінсталяція «Випробування смертю»

КІНОМИСТЕЦТВО – Валентин Васянович (автор сценарію, режисер-постановник, оператор-постановник), Владлен Одуденко (художник-постановник). Художній фільм «Атлантида»

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО – Сергій Маслобойщиков (автор інсценізації, режисер-постановник, художник-сценограф), Наталія Рудюк (художник по костюмах), Олександр Бегма (композитор). Вистава «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

КОМЕНТАР

Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрія МАКАРОВА:

– Важко повірити, але Комітет уникав і, схоже, таки уникнув кон’юнктури в її первинному сенсі, тобто бажання догодити чи то начальству (якому власне?), чи то анґажованій громадськості. Тобто Станіслав Асєєв став лавреатом не тому, що він учорашній політв’язень і герой, а через те, що його текст абсолютно виняткової якості.

Сергій Маслобойщиков із командою не тому переміг, що здійснив чергову інсценізацію Лесі Українки напередодні ювілейного року, а завдяки тому, що це вистава, яка транслює надзвичайно актуальні саме зараз послання. Я наполягаю, що це стосується всіх, хто виграв у цьому творчому змаганні.
Друга обставина, яку я волів би підкреслити, — це надзвичайно щільна конкуренція. Скажімо, в театральній номінації змагалися спектаклі, кожен із яких заслуговує називатися подією не лише в своєму театрі, місті, регіоні, а й у національному масштабі… я хотів би сказати «міжнародному», але ми ще не є невід’ємною частиною європейського театрального процесу.

Мій особистий фаворит — кінофільм «Атлантида» Валентина Васяновича: в моєму сприйнятті він буквально долає пути українського поетичного кіна, яке свого часу було революційним та новаторським, а згодом стало інерційним гальмом для цілої галузі. У цілому я маю відчуття, що ми самі не усвідомлюємо, який креативний ресурс містить у собі українська професійна культура в сенсі як безпосередньо креативних індустрій, так і колективної свідомості.

Вже торік ми заявили претензію на те, що Шевченківська премія стимулюватиме перспективні, принаймні на нашу думку, явища, напрямки — те, що наближає нас до Європи в плані внутрішнього розвитку, амбіцій, вектору уваги. Схоже, що цьогоріч нам усім вдалося витримати цей курс.

І ще одна річ, яку я не можу не відзначити: попри епізодичний тиск, не завжди приємний і не завжди бездоганний у сенсі моралі, з боку цехових угруповань, ми скористалися цілковитою свободою у висловленні своїх думок. Не було навіть натяку на якісь спроби впливу згори — ані з боку Офісу Президента, ані Міністерства культури, ані інших теоретично зацікавлених владних інституцій. Доки ми не опинилися в цих кріслах, я не думав, що таке буває, тим більше, в Україні, де всі рішення нібито приймаються, виходячи з інтересів тих чи інших угруповань. Нічого! Ми подекуди демонізуємо нашу дійсність, коли варто просто не озиратися й не боятися зіпсувати стосунки всередині тусовки.