Мати трьох дітей 10 років воює за Україну: військова розповіла, чому пішла на фронт (ВІДЕО)

Бойова медикиня Анна Потапенко на позивний “Лисичка” свій бойовий шлях прокладає вже 10 років: відтоді, коли на її рідну Луганщину прийшли окупанти. Разом зі своїми побратимами, яких називає сім’єю, побувала чи не на всіх найгарячіших напрямках.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Аліни Лісової, інформує ПОЛІТИК. 

У цивільному житті Анна Потапенко – танцюристка та матір 3 донечок. На війні вона захисниця та бойова медикиня. Зараз “Лисичка” проходить реабілітацію в одній із лікарень Києва.

Проблеми з ногою почалися ще торік, коли на Бахмутському напрямку неподалік вибухнула міна. На питання, скільки було поранень – каже, що контузій та осколкових поранень було дуже багато.

Ані Потапенко 31 рік, вона народилася на Луганщині. Любить спорт, танці, має трьох доньок. До 2014 року про військову справу навіть не замислювалася.

Та одна подія змінила все. Дівчина стала свідком, як на одному з блокпостів диверсанти розстріляли вісім українських військових. Тоді їй і ще одному солдату врятуватися вдалося просто дивом.

“Його звали Богдан, йому тоді було 23 роки. І я тоді ще далека від тактичної медицини, почала просто зажимати рани, викликати швидку, приїхала, це дуже швидко сталося. Слава богу, людина жива, але він став інвалідом, куля застрягла в хребті й він не ходить. Після цього я почала задумуватися над тим, щоб піти в армію”, – згадує Анна.

У військкоматі Ані спочатку відмовили. Але вона була наполегливою: “Рік я пробула в “Айдарі”, далі я потрапила в 93 бригаду “Холодний Яр”, вісім з хвостиком років я там пробула, а зараз я в одній з бригад ДШВ”.

Анна згадує, що вона служила і у взводі розвідки, і у кулеметному, вміє навіть ремонтувати БМП. Нині – ще і сертифікована медикиня.

Що відчуває, коли рятує життя своїх побратимів – на це питання відповідає зі сльозами: “Це дуже тяжко. Окей, коли ти зможеш врятувати – це класно, це супер. Але є ж моменти, коли тобі приходиться казати – все чудово, все круто, а ти розумієш, що людина помирає. Або коли приходиться збирати тіла побратимів – це конструктор збери тіло, це тяжко, це страшно, але я сама вибрала цю професію, її хтось повинен робити”.

І таких історій у Ані чимало. За роки війни вона побувала чи не на всіх напрямках. На війні, каже, дуже змінилася. Жартує, це добре видно на фото. Попри все вона усміхається, жартує. В перерві між боями займається спортом. А ще полюбляє музику – нещодавно навчилася грати на барабанах. І вже мріє про сольний виступ.

Побратимів Аня називає своєю родиною і за останні кілька років це будуть перші новорічні свята, які вона проведе не з ними, а у лікарні.

Її ж рідні нині мешкають на Полтавщині. Куди переїхали з тимчасово окупованої території. Через службу вона рідко бачить і рідних. Каже, дуже сумує. Як наважилася залишити на виховання мами та рідної сестри трьох маленьких дітей – на це питання відповідає відверто.

“Коли люди дізнавались було багато хейту. Я хочу, щоб вони здобули нормальну освіту. Я хочу, щоб вони жили спокійним життям. Я можу зробити так, щоб вони не бачили того, що бачила я, тому я досі там. Окрім того, що заради дітей пішла на даний час, я б могла не йти воювати. Я – мати-одиначка трьох неповнолітніх дітей, тобто це не було б проблемою мені звільнитися, краще нехай я буду там зі своїм досвідом, чим зараз туди пришлють хлопчину дівчину без досвіду”, – каже вона.